Аналитика

«Руський світ» для адекВатного українця

Тим, хто навчався ще у радянській школі, пояснювати це не потрібно. Їхню юність ще зачепив «Руський світ». А от ті, хто пішов у школу вже після сумнозвісного 1991-го... Що вони знають про «руський світ» окрім пропагандистських штампів і лозунгів? Тому звертаємося саме до них...

«Руський світ» - квітуча лука пізньої весни. На ній буяють на волі культури багатьох народів - є місце й шаманам північних народів, й козакам-характерникам. Деякий час тому квітла тут і квітка української культури. Але робочі мурашки-націоналісти, підгодовані сиропом соросівських грантів, стали навколо української квітки робити мертву землю, поливаючи її концентрованим лугом ненависті й брехні. Пагін української історії, що ріс від рослинки загальнослов'янської історії, відокремили від спільної рослинки з частиною коріння й пересадили листячком і квіткою в землю, а корінням наверх. У таких умовах пагін почав засихати, бо ж не тільки перевернули, а й посадили у мертву землю, здобрену ненавистю. Та й квіточка культури почала сохнути, тому живу квітку терміново замінили яскравою пластмасовою квіткою - типу дитячих віршиків про «хлопчика-укропчика». Така гарненька й яскрава квіточка, ну зовсім як жива! Якби ж тільки вона не «росла» на отруйному ґрунті...

А «Руський світ» продовжує квітнути за межами захопленої фашистською нечістю території. Руські люди продовжують вирішувати основну проблему сьогодення - як зберегти Правду й Справедливість від новітньої навали Заходу. Створюються новітні філософські системи типу праць радянського генерального конструктора М.Д.Кузнєцова, який писав, що метою існування людства є допомагати старим зіркам довше освітлювати планети з розумним життям на поверхні, запалювати нові зірки й допомагати Творцю розповсюджувати у всесвіті життя й розум. Як це кардинально відрізняється від «цінностей» сучасного Заходу з його розпустою й грошима в якості бога...

Руські люди за межами мертвої землі — постмайданної України — з жахом і відразою до низькості дивляться на пластмасову квітку теперішньої націоналістично-нацистської української «духовності». Як допомогти? Насильно милим не будеш... Тому й не ввели війська, хоча дозвіл Думи був. Це не завадило брехливим звинуваченням, але совість не заплямували війною з братами, що відмовились від братства. Хіба стало нам жити краще після отієї відмови? Запитання риторичне, та й не у матеріальному забезпеченні життя справа. Справа у неможливості витримувати далі пропаганду духовного мертвотиння-мертвечини - для тих, хто зберіг зв'язок з корінням, з «руським світом».

«Руський світ» — це й С.Ю.Глазьєв, й В.Ю.Катасонов, К.П.Петров, ба навіть О.Дудчак та С.І. Сухонос. Чому ж останні двоє не з мертвотним нашим постмайданним сьогоденням? А причина в тому, що воно стало мертвотним.

Що ж робити з тими впертюхами, що воліють краще вмерти, аніж визнати помилку підтримки українського буржуазного націоналізму, що ударними темпами переростає у класичний нацизм? Просто вбивати тих, що не хочуть повертатись до життя та ще й тягнуть за собою поки що живих? Але ж ціль не виправдовує засобів... А якщо метою починають виправдовувати засоби досягнення мети, то це вже фашизм.

То що ж з ними робити? Чекати, поки самі здохнуть? Не дочекаєшся - тебе вб'ють. Бо ж у них немає совісно-психологічних бар’єрів перед убивством незгодних, вони це вже довели на Донбасі. Оце питання з питань. Воно є глибшим за гамлетівське «бути, чи не бути». Бо ж там мова йшла тільки про одного Гамлета, а зараз мова йде про добрячий шмат того ж самого «руського світу». Може ви, наші читачі, щось скажете з цього приводу? Що ж робити з отим всім?

Знайдемо відповідь разом.

Львівська Народна Республіка

 



Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...