Украина

''Моя компанія''

 Статья ниже, это — приговор. Приговор системе государственного управления нынешней Украины. И этот приговор выносит участник этой системы, Елена Трегуб, это  — так называемое «будущее Украины». То будущее, которое якобы должно нам обеспечить быстрое развитие страны. На поверку это «будущее» оказывается настолько несостоятельно, что не может позаботиться о самом себе. И как только оно попадает в нестандартную ситуацию, оно теряется, заливается слезами, обижается. Кстати, Елена Трегуб, это — типичный представитель грантоедской тусовки, той тусовки, которая сегодня в лице Миши Саакашвили, Мустафы Найема и Сережи Лещенко рассказывает о том, как она переустроит Украину. Думаю, что после прочтения данной статьи-исповеди у читателей отпадут все сомнения. Этим дегенератам давать рулить страной нельзя. Тем более, что один из них одной страной уже когда-то рулил, а теперь боится туда возвращаться.

Олена Трегуб  пишет в ''Моя компанія'':

Цього тижня я побувала у Брюселі у службовому відрядженні. Повернулась в Україну фактично бомжем – гроші, телефон, комп'ютер, картки були викрадені на автобусі із аеропорту Брюселя. Зловмисники також познімали заощадження із моєї дебіт карти Приватбанку без пін-коду, наприклад, катаючись на таксі з інтервалом у 10 хвилин між поїздками на суми, які не викликали у Приватбанку ніяких підозр, – від 300 до 500 євро.

Усі іноземці, які чули, що зі мною трапилось, казали, щоб я не хвилювалась, адже оскільки це була робоча поїздка "моя компанія" компенсує мені витрати і подбає про мене.

Але тільки зараз я у повній мірі зрозуміла проблеми "моєї компанії".

Я працюю на посаді директора міжнародного департаменту Мінекономрозвитку майже два роки. До цього я вчилась, проживала і працювала у США. Приїхавши в Україну після Майдану, я, на запрошення Міністра Абромавичуса, вирішила допомогти Україні навести лад у сфері міжнародної допомоги, оскільки мала для цього фахову освіту і досвід. Про реформу треба говорити окремо. Спротив, саботаж і відсутність фінансових і людських ресурсів.

Фінансовий же результат моєї роботи полягав для мене у систематичному зменшенні моїх американських заощаджень. Замість оплати праці співмірної витратам на проживання у столиці, я працювала в мінус.

Останній випадок під час брюсельського відрядження взагалі ставить під питання мою можливість продовжувати роботу і завершити напрацювання по реформі координації і управлінні міжнародної допомоги суто з фінансово-технічної точки зору.

Цей випадок – не просто нещасний збіг обставин, а симптом дисфункціональності нашої державної машини і принципу підбору кадрів на державній службі, свічення критичної потреби оновлення державної системи.

Поясню чому.

Як директорка департаменту, я їхала до Єврокомісії виступити на щорічних зборах програм прикордонного свіробітництва. Всього прикордонне співробітництво – це 1 мільярд євро грантів для 30 країн ЄС та сусідів ЄС. Із 16 програм 2014-2020 року, у чотирьох програмах на загальний бюджет у 350 мільйонів євро бере участь Україна. Ці кошти доступні для проектів розвитку областей Західної та Південної України.

Представники прикордонної програми були дуже раді тому, що я протягом останнього року почала активно займатись усуненням проблем і лобіюванням української участі у проектах. Адже вважалось, якщо до цього наша держава лишала без належного рівня представництва і уваги ці програми, то відповідно ми отримували менше коштів, до того ж не на ті стратегічні напрямки, які ми в Україні вважаємо пріоритетними. Європейська допомога, як відомо, працює за принципом "більше за більше".Тому, коли з української сторони показувати більший попит і більшу спроможність ефективно абсорбувати фінансування, ми закономірно починаємо отримувати більше. Тому моя участь у заході розглядалась європейським партнерами стратегічно і мені виділили місце для виступу аж у чотирьох панелях заходу, який проходив у приміщенні Європейської Комісії, де були присутні кілька сотень європейських чиновників та дипломатів.

Незважаючи, на те що Міністерсво закордонних справ затвердило моє технічне завдання, наша держава, очевидно, не вважала достойне представництво України і отримання можливостей додаткового фінансування завданням, вартим відповідної уваги.

Коли я 15 листопада прямим рейсом із Києва о 1-ій годині дня прибула у аеропорт Брюселю, мене ніхто із державних представників не зустрічав, щоб відвезти до Єврокомісії, де о 4:30 починались мої виступи. Ніхто мені не телефонував, щоб повідомити, чи хтось за мною приїде, незважаючи на те, що у Києві мене запевнили, що наше Представництво при ЄС мене зустріне.

Якщо людина розраховує, що її зустрінуть, а натомість нікого немає, виникає певна психологічна розгубленість. Усього у Брюселі працює більш ніж півсотні наших дипломатів, з них 38 в одному Представництві при ЄС. Якщо у всіх цих високоповажних представників держави Україна є більш важливі справи, ніж допомагати директорці департаменту МЕРТу отримувати гранти для України, нехай би відразу сказали, що не мають можливості мене зустріти. Я б по-іншому підготувалась і розпланувала свою поїздку.

Тим же рейсом, що і я, прибула українська делегація на конференцію в НАТО. Їх зустрічала представниця української Місії при НАТО, теж структури нашого МЗС. Я тричі зверталась до неї з проханням про допомогу, пояснивши їй, що я у офіційному відрядженні із Мінекономрозвитку, що наше Представництво при ЄС повинне була мене зустріти і мені треба негайно їхати на захід, але у мене від них немає ніяких повідомлень і зв'язку з ними.

Вона відмовилась надати мені будь-яку допомогу – чи позвонити у Представництво при ЄС чи забрати мене у місто разом із українською делегацією, аргументувавши це тим, що оскільки я приїхала не в НАТО, я – не її справа. На всі мої питання вона у радянському стилі відповідала, що нічого не знає і все не її справа, і що вона не чула, що Представництво повинне приїхати за мною.

Це при тому, що і МЕРТ, і Представництво при ЄС, і Місія при НАТО – це по суті "одна компанія" – держава Україна. Але, очевидно, представниця Місії при НАТО, не вважала, що працює на державу, а лише на свою Місію, чи на тих, хто її туди призначив.

Поспілкувавшись із брюсельським обличчям нашої держави, після годинного очікування і пошуку тих, хто мене зустрічає у аеропорту, у стані легкого шоку я пішла на інформаційну стійку. Рекомендували автобус, який іде прямо до готелю, як найшвидший спосіб, оскільки на таксі – велика черга.

Власне в автобусі у мене і вкрали мою сумку з комп'ютером.

Звичайно, мені слід було бути більш уважною, і розуміти, що, зважаючи на контингент на автобусній зупинці аеропорту і у самому автобусі, ця поїздка несла великі криміногенні ризики. Проте я була психологічно не готова до такого розвитку подій, оскільки не була налаштована ходити по автобусах у цій робочій поїздці.

Я звернулася до поліції з проханням знайти зловмисника по гарячих слідах, адже повинні бути камери і на зупинці в аеропорту і в автобусі, тим більше, що я вважала, що бачила хлопця, який це зробив. Поліція сказала, що прийме мою заяву, але це занадто типовий випадок, який майже нормою, тому вони це не сприймають як щось, що треба розслідувати. Їхні слова підтвердились, коли ще під час нашої розмови, зайшов болгарський турист, з ідентичною ситуацією.

Я сподівалась, що наші дипломати, приїдуть і пояснять поліції, що я – не турист, а державний чиновник, що я – в державному відрядженні, з компютером – повним важливої інформації, і що від імені держави Україна вони просять поставитись серйoзно до розлідування злочину.

Проте по тому, що наші дипломати приїхали за мною лише після п'яти годин очікування і кількох телефонних дзвінків, поліцейські зробили висновок, що я не те, що не державний представник чи турист, а нікому непотрібний бомж, на якого дійсно не варто звертати увагу.

З боку наших дипломатів не було жодної спроби пояснити поліції, що варто серйозніше поставитись до ситуації.

Всього я пробула у аеропорту від 1-ї години дня до 7-ї години вечора. Тобто у наших дипломатів зайняло 6 годин, щоб визначитись, хто мене зустрічає і таки приїхати по мене.

Причому вони дали мені зрозуміти, що роблять мені послугу. За що їм принагідно дякую.

Пані Консул України вимагала оплатити 50 євро за довідку для повернення в Україну. Дякую, їй і Посолу України у Королівстві Бельгія та Представнику України при ЄС Миколі Точицькому, що відмовились від цієї вимоги після заяви про моє скрутне становище.
 

У підсумку маю до "моєї компанії" кілька відкритих питань:

• Чи повинна держава надавати робочий комп'ютер і телефон для службових поїздок, у яких мені ці засоби необхідні?

• Чи повинна я користуватись власними засобами для державних справ? Якщо так, чи компенсує держава втрати, які відбулись у наслідок виконання мною службових обовязків і внаслідок неналежного виконання своїх обовязків з боку держави?

• Чи повинна держава сприяти захисту інформації, майна та безпеки державного службовця України, який знаходиться на території іншої держави у офіційному відрядженні?

І останнє питання, риторичне.

За яким принципом підбираються дипломати для предстаництва українських інтересів у Брюселі і чи усвідомлюють вони себе представниками держави, які повинні захищати її інтереси, а не тільки інтереси своєї Місії чи Представництва?

Вважаю ці питання вартими публічної уваги у світлі пріоритетної реформи державної служби та потреби створення сприятливих умов для роботи реформаторів.

 

Перевод:

На этой неделе я побывала в Брюсселе в служебной командировке. Вернулась в Украину фактически бомжом - деньги, телефон, компьютер, карточки были похищены на автобусе из аэропорта Брюсселя. Злоумышленники также сняли сбережения с моей дебит карты Приватбанка без пин-кода, например, катаясь на такси с интервалом в 10 минут между поездками на суммы, которые не вызывали у Приватбанка никаких подозрений, - от 300 до 500 евро.

 

Все иностранцы, которые слышали, что со мной случилось, говорили, чтобы я не волновалась, ведь поскольку это была рабочая поездка "моя компания" компенсирует мне расходы и позаботится обо мне.

 

Но только сейчас я в полной мере поняла проблемы "моей компании".

 

Я работаю в должности директора международного департамента Минэкономразвития почти два года. До этого я училась, жила и работала в США. Приехав в Украину после Майдана, я, по приглашению Министра Абромавичуса, решила помочь Украине навести порядок в сфере международной помощи, поскольку имела для этого специальное образование и опыт. О реформе нужно говорить отдельно. Сопротивление, саботаж и отсутствие финансовых и человеческих ресурсов.

 

Финансовый же результат моей работы заключался для меня в систематическом уменьшении моих американских сбережений. Вместо оплаты труда сопоставимо расходам на проживание в столице, я работала в минус.

 

Последний случай во время Брюссельского командировки вообще ставит под вопрос мою возможность продолжать работу и завершить наработки по реформе координации и управлении международной помощи сугубо по финансово-технической точки зрения.

 

Этот случай - не просто несчастный стечение обстоятельств, а симптом дисфункциональности нашей государственной машины и принципа подбора кадров на государственной службе, свечение критической потребности обновления государственной системы.

 

Поясню почему.

 

Как директор департамента, я ехала в Еврокомиссию выступить на ежегодном собрании программ приграничного свиробитництва. Всего приграничное сотрудничество - это 1000000000 евро грантов для 30 стран ЕС и соседей ЕС. С 16 программ 2014-2020 года, в четырех программах на общий бюджет в 350 000 000 евро участвует Украина. Эти средства доступны для проектов развития областей Западной и Южной Украины.

 

Представители пограничной программы были очень рады тому, что я в течение последнего года начала активно заниматься устранением проблем и лоббированием украинского участия в проектах. Ведь считалось, если к этому наше государство оставляла без должного уровня представительства и внимания эти программы, то соответственно мы получали меньше средств, к тому же не на те стратегические направления, которые мы в Украине считаем приоритетными. Европейская помощь, как известно, работает по принципу "больше за большее" .Поэтому, когда с украинской стороны показывать больший спрос и большую способность эффективно абсорбировать финансирования, мы закономерно начинаем получать больше. Поэтому мое участие в мероприятии рассматривалась европейским партнерами стратегически и мне выделили место для выступления только в четырех панелях мероприятия, которое проходило в помещении Европейской Комиссии, где присутствовали несколько сотен европейских чиновников и дипломатов.

 

Несмотря на то что Министерсво иностранных дел утвердило мое техническое задание, наше государство, очевидно, не считала достойное представительство Украины и получения возможностей дополнительного финансирования задачей, достойным соответствующего внимания.

 

Когда я 15 ноября прямым рейсом из Киева в первом часу дня прибыла в аэропорт Брюсселя, меня никто из государственных представителей не встречал, чтобы отвезти в Еврокомиссии, где в 4:30 начинались мои выступления. Никто мне не звонил, чтобы сообщить, кто-то за мной приедет, несмотря на то, что в Киеве меня заверили, что наше Представительство при ЕС меня встретит.

 

Если человек рассчитывает, что ее встретят, а взамен никого нет, возникает определенная психологическая растерянность. Всего в Брюсселе работает более полусотни наших дипломатов, из них 38 в одном представительстве при ЕС. Если во всех этих уважаемых представителей государства Украина есть более важные дела, чем помогать директору департамента МЭРТа получать гранты для Украины, пусть бы сразу сказали, что не имеют возможности меня встретить. Я бы по-другому подготовилась и распланировала свою поездку.

 

Тем же рейсом, что и я, прибыла украинская делегация на конференцию в НАТО. Их встречала представитель украинского Миссии при НАТО, тоже структуры нашего МИД. Я трижды обращалась к ней с просьбой о помощи, объяснив ей, что я в официальной командировке с Минэкономразвития, что наше Представительство при ЕС должно было меня встретить и мне надо немедленно ехать на запад, но у меня от них нет никаких сообщений и связи с ними.

 

Она отказалась предоставить мне любую помощь - или позвонить в представительство при ЕС или забрать меня в город вместе с украинской делегацией, аргументировав это тем, что поскольку я приехала не в НАТО, я - не ее дело. На все мои вопросы она в советском стиле отвечала, что ничего не знает и все не его дело, и что она не слышала, что Представительство должно приехать за мной.

 

Это при том, что и МЭРТ, и Представительство при ЕС, и Миссия при НАТО - это по существу "одна компания" - государство Украина. Но, очевидно, представительница Миссии при НАТО, считала, что работает на государство, а только на свою Миссию, или на тех, кто ее туда назначил.

 

Пообщавшись с брюссельской лицом нашего государства, после часового ожидания и поиска тех, кто меня встречает в аэропорту, в состоянии легкого шока я пошла на информационную стойку. Рекомендовали автобус, который идет прямо в отель, как самый быстрый способ, поскольку на такси - большая очередь.

 

Собственно в автобусе у меня и украли мою сумку с компьютером.

 

Конечно, мне следовало быть более внимательным, и понимать, что, несмотря на контингент на автобусной остановке аэропорта и в самом автобусе, эта поездка несла большие криминогенные риски. Однако я была психологически не готова к такому развитию событий, поскольку не была настроена ходить по автобусам в этой рабочей поездке.

 

Я обратилась в полицию с просьбой найти злоумышленника по горячим следам, ведь должны быть камеры и на остановке в аэропорту и в автобусе, тем более, что я считала, что видела парня, который это сделал. Полиция сказала, что примет мое заявление, но это слишком типичный случай, который почти нормой, поэтому они это не воспринимают как нечто, что нужно расследовать. Их слова подтвердились, когда еще во время нашего разговора, зашел болгарский турист, с идентичной ситуации.

 

Я надеялась, что наши дипломаты, приедут и объяснят полиции, что я - не туристы, а государственный чиновник, я - в государственном командировке, с компьютером - полным важной информации, и от имени государства Украина они просят отнестись серйoзно к розлидування преступления.

 

Однако после того, что наши дипломаты приехали за мной только после пяти часов ожидания и нескольких телефонных звонков, полицейские пришли к выводу, что я не то, что не государственный представитель или турист, а никому ненужный бомж, на которого действительно стоит обращать внимание .

 

Со стороны наших дипломатов не было ни одной попытки объяснить полиции, что стоит серьезно отнестись к ситуации.

 

Всего я пробыл в аэропорту от 1 часа дня до 7 часов вечера. То есть в наших дипломатов заняло 6:00, чтобы определиться, кто меня встречает и таки приехать за мной.

 

Причем они дали мне понять, что делают мне одолжение. За что им при случае спасибо.

 

Госпожа Консул Украины требовала оплатить 50 евро за справку для возвращения в Украину. Спасибо, ей и посол Украины в Королевстве Бельгия и представителю Украины при ЕС Николай Точицкий, что отказались от этого требования после заявления о моем бедственном положении.

В итоге имею к "моей компании" несколько открытых вопросов:

 

• Должно ли государство оказывать рабочий компьютер и телефон для служебных поездок, в которых мне эти средства необходимы?

 

• Должна ли я пользоваться собственными средствами для государственных дел? Если да, компенсирует государство потери, которые состоялись вследствие выполнения мною служебных обязанностей и в результате ненадлежащего исполнения своих обязанностей со стороны государства?

 

• Должно ли государство способствовать защите информации, имущества и безопасности государственного служащего Украины, который находится на территории другого государства в официальной командировке?

 

И последний вопрос, риторический.

 

По какому принципу подбираются дипломаты для предстаництва украинских интересов в Брюсселе и осознают они себя представителями государства, должны защищать ее интересы, а не только интересы своей Миссии или представительства?

 

Считаю эти вопросы достойными публичного внимания в свете приоритетной реформы государственной службы и необходимости создания благоприятных условий для работы реформаторов.

yurasumy

 

 



Загрузка...