Новости

Подвийни стандарти Європейської політікі

У 1991 році вийшовши зі складу СРСР Україна крім незалежності отримала і купу проблем, про які до цього жителі молодої держави знали тільки з чуток. Серед них - демографічна проблема. Країна неухильно стала втрачати свій головний ресурс - населення. Приблизно з 95-го, людські втрати становлять від двох до півмільйона людей на рік. Важливу роль в цьому процесі відіграє міграція.

За інформацією міжнародної організації з міграції зараз за межами України перебуває від 8 до 20 мільйонів осіб українського походження. Як показують результати соц.опитування, проведеного компанією Research & Branding Group в червні 2017 року, третина жителів України (33%) при нагоді готові назавжди покинути Україну і переїхати в іншу країну на постійне місце проживання. Результати опитування маркетингової компанії TNS ще менш втішні - в 2016 році 65% українців заявили про бажання покинути країну. З них 20% не хотіли б повертатися.

Більше половини опитаних - молоді люди у віці до тридцяти років, тобто саме працездатне населення. Тікають від війни, від мобілізації, від бідності. Потрібно сказати, що точні цифри залишивших Незалежну з 2014 року привести неможливо. Ясно тільки, що вони перевищують дані за «мирний час». Значна частина мігрантів їде до сусідньої Росії. Але є і ті, хто в пошуках кращої долі прагнуть до Європи, поповнюючи армію біженців з Сирії, Лівії, Нігерії, Афганістану, та інших країн, які скуштували західної демократії. Біженці з України, вірніше «вимушені переселенці», так як в країні офіційно не оголошено військовий стан, йдуть на всілякі хитрощі в надії отримати притулок в ЄС. Деякі навіть зараховують себе до геїв, і оголошують про переслідування на Батьківщині.

А між тим Європу продовжують «штурмувати» все нові і нові хвилі мігрантів. Так, наприклад Франція в 2017 році прийняла на 17,5% більше заяви на статус біженця, ніж в попередньому році. Такі дані опубліковані Французьким бюро із захисту біженців та осіб без громадянства (Ofpra). В цілому було отримано 100 755 нових прохань про надання статусу біженця. 541 прохання на притулок надійшло від громадян України. На відміну від інших країн регіону, ця цифра не виросла в порівнянні з показниками попереднього року. Як і раніше, більшість прохань пов'язані з громадянським конфліктом на сході країни.

Серед прохачів притулку - вихідці з Донбасу. Є також ті, хто ухиляються від мобілізації в зону бойових дій, певна кількість запитів, пов'язани з сексуальною орієнтацією або  релігійними переконаннями. Кілька запитів надійшло від тих, хто виїхав з Криму, після повернення півострова до складу Росії. Скільки дозволів видано українцям, поки не сказано, але якщо виходити з досвіду минулих років, можна говорити про 30-35% позитивних на користь прохачів рішень від ЗАГАЛЬНОГО числа, які подали заяву. Той же досвід показує, що радше статус біженця у Франції дають вихідцям з Африки і Близького Сходу.



«Нью-Йорк Таймс» пише: «В Європі холодно зустрічають українських мігрантів, які тікають від конфлікту». Польща, Німеччина, Італія та інші країни у переважній більшості випадків відмовляють українським претендентам у політичному притулку або ж безстроково відкладають розгляд прохань, вказуючи на той факт, що конфлікт торкнувся невелику частину України. Європейський союз «не горить бажанням відкривати свої кордони для чергового потоку голодних до роботи емігрантів», пояснює свою позицію газета.

Спостерігаються подвійні стандарти у всій красі. Постійне нагнітання в засобах масової інформації вже межує з істерикою. Та ж Прибалтика, яка мало не кожен день кричить про загрозу з боку Росії, спокійно заявляє, вже отримавшим раніше статус біженця, що «в Україні війни немає, тому додому товариші».

"У випадку України ми бачимо, що ті, люди яки втікли від конфлікту можуть обґрунтовано розраховувати на допомогу і захист від своєї держави і отримати допомогу в тих регіонах, де немає збройного конфлікту. Звичайно, переміщені люди стикаються з певними труднощами, які є природними в умовах кризи. Але якщо спиратися на об'єктивну інформацію про ситуацію всередині України, нинішня гуманітарна ситуація не є підставою для надання притулку в Литві. у світлі всього цього є сумніви щодо обґрунтованості у вержденію про "повернення в зону, охоплену війною", як єдиного варіанта», - вважае діректор Департаменту міграції Литви Евеліна Гудзінскайте.

Західні «друзі» України полюбляють розводитися про військову допомогу, засудити «анексію» Криму, але не хочуть бачити у себе в країнах українців. Наявний стан цілком влаштовує європейців.

Отже, «Старий Європі» українські мігранти не потрібні. А що з братами-слов'янами? Адже найближчий європейський сусід Польща може отримати непогану вигоду від дешевої робочої сили. До того ж польська мова схожа на українську. Інтегруватися вихідцям з України простіше, ніж тим же афганцям. Здавалося б одні плюси. Але і тут не все так просто. У Польщі досить сильні національні настрої. Деякі діячі прямо заявляють: «У Польщі, усталене ставлення до українців, як людей другого сорту, слугам поляків.» Президент відділення правозахисної організації Homo Faber (Люблін, Польща) говорить що: «Цей стереотип досить міцно засів в громадської польської свідомості».



А останнім часом: «Презирливі випади стосовно українців ... Презирливі глузування, зневажливі тексти, зневажливі трактування - це стосується і представників влади - повністю оволоділи поляками». Є думка, польськіх політологів, що відносин до себе як до рівних в Польщі українці не доб'ються ще довго.

Масло у вогонь підливають і самі українці, вірніше та їх частина, яка продовжує героїзувати Бандеру, Шухевича та інших військових злочинців. Як постраждалі від рук вояків УПА  поляки просто не можуть спокійно на це дивитися. А українська влада начебто і вибирає «європейський шлях», (безвіз наприклад), але йдучи на поводу у націоналістів, і проводячи відверто злочинну політику, створює проблеми для своїх громадян у Європі. При цьому дивуються «А нас то за щьо?».

Загалом, поки українські політики з екранів телевізорів продовжують розповідати своєму електорату про «повернення до європейської родини» та іншу маячню, двері в Європу продовжують повільно, але впевнено закриватися.

Іван Діденко

Тэги: 


Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...