Учасник конфлікту на Дністрі: "МИ не плануємо нападати…"

Сьогодні Придністров'я переживає не кращі часи. Вперше з 1992 року над Придністровською Молдавською Республікою нависла реальна загроза війни. Тільки на цей раз головними ворогуючими сторонами, окрім Кишинева та Тирасполя буде й Київ. У той час, коли Україна відкрито ворогує з Росією – головним союзником Тирасполя, Кишинів відкриває офіс НАТО, блокує російські ЗМІ і вимагає виводу російських миротворців. Чим, як не підготовкою до великомасштабної війни це можна назвати? Редакція "Бельцы Сити" вирішила взнати думку людини, що менше всього зацікавлена у нагнітанні обстановки, людини, котра знає, що означає бути під прицілом. Ми зустрілися з ветераном Придністровського конфлікту:

(Прим. ред.: пунктуація та стиль автора повністю збережені).

Доброго дня, Сергію Вікторовичу. Чи не могли б ви трохи розповісти про себе нашим читачам? Яку посаду ви обіймали під час подій тих років?

- Рядовий батальйону народного ополчення. За рік до війни закінчив середню школу, працював на одному з підприємств  у Бендерах.

Як ви сприйняли інформацію про те, що так званий "конституційний порядок" молдавське керівництво вирішило наводити у Тирасполі силовим шляхом?

- Не в Тирасполі, а у всьому Придністров'ї. Війна розпочалася у Дубоссарах у ніч з 1 на 2 березня 1992 року. До Бендер війна прийшла 1 квітня. Звістка про початок наведення т.зв. "конституційного порядку" сприйняв, як і більшість придністровців дуже негативно. Першим чином записався у робочий загін на заводі, де робив, там 1 квітня і отримав зброю.

Чи багато українців та російськомовних молдаван воювало разом із Вами? Чи залишились знайомі серед них, з якими ви і досі спілкуєтеся?

- Наш підрозділ, як і все Придністров'я було інтернаціональним. Пізніше у взводі були росіяни, українці, євреї, молдавани, і навіть румуни, родом з Бендер. Безумовно зустрічаємося, допомагаємо одне одному за необхідності. Нажаль деяких вже немає в живих, хтось помер від хвороб, хтось психологічно не зміг позбавитись від згадок.

Про участь українців. Маловідомий факт, про який зараз не згадують, ані в Молдові, ані в Україні – це участь українських націоналістів у бойових діях у Придністров'ї на боці ополчення та росіян. Чи доводилося Вам із ними контактувати тоді?

- Тоді, ні. Вони воювали на Дубоссарському напрямі, а я знаходився у Бендерах. Але вже після війни спілкувався із хлопцями з України, що прийшли нам на допомогу. Нажаль, сьогодні бійці УНА-УНСО, що захищали Придністров'я, або намагаються замовчати факт своєї участі, або й навіть намагаються його трактувати по-новому..

Як вдавалося знаходити спільну мову? Адже вони вважають ворогом Росію і усе, що з нею пов'язане.

- До певного часу, чи скоріш до 2014 року, відношення до Росії, не було предметом дискусій чи суперечок, чи тим більше розбіжностей. Більше того, у України була більш виважена політика відносно Придністров'я. Нажаль з 2014 року, ситуація кардинально змінилася, і із братів та сусідів, ми перетворилися на москалів і т.д. Хоча скажу ще раз, НАЖАЛЬ, все пішло інакше. Нас дуже багато що пов'язувало і навіть пов'язує до цих пір, і це геть не ворожнеча та ненависть! Ненависть і ворожнеча штучні і є породженням політиків!

Чи не здається Вам, що у цей час навколо нашого регіону знову складається дуже напружена обстановка. Молдова прагне реваншу, Україна готова її підтримати. До всього Придністров'я не має власного виходу до моря і повністю оточене українською та молдавською територіями. Тобто фактично знаходиться у повній ізоляції. Здавалося б, ідеальна мішень для атаки…У що це може вилитися, і які наші шанси у випадку найгіршого варіанта – війни?

- Я б сказав, що Молдова тішить себе ілюзією, що реванш можливий. Є такі кілька факторів, які ставлять жирний хрест на усіх планах та мріях про можливе знищення та поглинення Придністров'я. 1. У ПМР є доволі міцна та боєздатна армія із доволі серйозним резервом. 2. Російська військова присутність як у миротворчому форматі, так і у форматі ОГРВ.

Стосовно того, що ми оточені… Так, територіально ми уразливі. Але я вже наводив доводи, які є нашим козирем та грають на нашу користь. Крім того, у Придністров'ї більше 220 тис. громадян РФ, і ми впевнені, що Росія не дасть їх кривдити. Хоча воєнний сценарій, це останнє, про що хотіли б думати у Придністров'ї, адже це життя людей!

Чи є схожі риси між обстановкою тоді та сьогодні?

- Не впевнений. У 1992 році багато було незрозуміло, збройні сили формувалися буквально на ходу. Зброя та набої були дуже обмежені. Наші сусіди теж були у процесі становлення своїх збройних сил, хоча озброєння у них було достатньо.

А як Ви оцінюєте рівень безпеки Збройних Сил Придністров'я сьогодні?

- Вважаю, що тверду 5 з мінусом можна поставити, проте мінус лише через те, що є до чого прагнути та вдосконалюватися.

А як щодо підготовки молдавської армії? Адже вони інтенсивно приймають участь у різних навчаннях НАТО, їм виділяються транші на розвиток…

- Так, безумовно, неможливо скидати  з рахунку той факт, що в Молдові докладають багато зусиль для підвищення своєї дієздатності. Але як то кажуть, і ми не сидимо на місці, регулярно підвищуємо бойову майстерність наших підрозділів. Проте у нас є вагомий аргумент – МИ не плануємо нападати на сусідів і це наша земля!

Сьогодні багато розмов з приводу збільшення російського контингенту у нашому регіону з огляду дестабілізації конфлікту. Як Ви до цього ставитеся?

- Поки не бачу необхідності, оскільки кількість миротворців та службовців російських підрозділів ОГРВ залишається незмінним вже більше 10 років. Тим більше, український кордон для російських військ з відомих причин закритий, та й Кишинів всіляко перешкоджає своєчасній ротації російських підрозділів. Про загрозу збільшення російського контингенту говорять всі, окрім самих росіян.

Війна на Дністрі, стала не лише випробуванням для цілого покоління придністровців, вона й залишила рани, які з часом перетворилися на рубці. Ці сліди не лише нагадують про події минулого, але й є найкращими ліками від "забудькуватості".