Чи здатна Україна мати свою цивілізовану національну ідею?

Національна ідея – по суті, це те, що виношувалося народом століттями, було його сокровенною мрією й надією, його високою і заповітною метою.

Зміст національної ідеї держави:

– власність;

– праця;

– державність;

– справедливість.

Це – соціальні цінності та пріоритети, які є частиною характерних рис, частиною менталітету нації.

Національна ідея – це національні інтереси країни у зовнішній та внутрішній політиці. Це результат тривалого й динамічного процесу історичного розвитку народу.

Національні інтереси України у внутрішній політиці – це нарощування і зміцнення економічного потенціалу, боротьба проти розкрадання загальнонародної власності й продажу землі, підтримка та стимулювання вітчизняного товаровиробника, захист внутрішнього споживчого ринку від низькосортної західної продукції, розширення виробництва і створення нових робочих місць, неухильне підвищення зарплати, пенсій, стипендій до гідного людини рівня, забезпечення безоплатної освіти й медичного обслуговування населення, боротьба проти корупції та злочинності, захист конституційних прав і свобод кожної людини.

Національні інтереси України в зовнішній політиці – це утвердження і зміцнення незалежності та державного суверенітету країни, розширення й активізація політичних, культурних, гуманітарних зв’язків з колишніми радянськими республіками та іншими зарубіжними країнами.

Що стосується ідеї – мети України, то можна говорити про такі чотири найважливіші соціальні категорії і поняття, що століттями хвилювали українську націю: власність, праця, державність, справедливість. Вони й становлять найголовніший зміст національної ідеї. А втілити її в життя може тільки народ України.

Громадяни України в більшості виявилися «рабами і холуями»

Постає запитання: а чому ж наш народ за 27 років незалежності української держави не створює і не реалізує таку національну ідею? А проблема криється в менталітеті нашого народу, який склався історично під впливом історичних обставин.

Громадяни України в більшості виявилися «рабами і холуями», а не високоосвіченими громадянами», заявив перший президент Леонід Кравчук. «Вони почали виконувати замовлення, служити неправдою тим, хто їх найняв на цю службу і таким чином не сформувалася до теперішнього часу політична еліта, ерудована, патріотична, у якій знання і дух працюють разом», – сказав він.

Що ж, він не перший, хто помітив цю нашу мерзенну національну рису. Ще Шевченко писав: «Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття ваші пани ясновельможнії гетьмани». Треба нарешті визнати, що ми як народ не можемо існувати без наглядача, пастуха, який нас пасе і ріже, коли у нього виникає потреба поїсти м”яса, чи когось нагодувати. Сумно, але нічого не вдієш».

Україна, її керманичі, гетьмани, президенти в усі часи шукають найзручнішої й найдогіднішої протекції якоїсь із сусідніх держав для скріплення власного автономного існування зі збереженням прав та вольностей.

Протекціонізм і незалежництво

Ідея незалежницька виникала хіба спорадично і встоятися в українському суспільстві, хоч як не прикро, не могла.

Ідея протекційності була цілком вимушена. Вона була головним перепинним каменем для розбудови незалежної української держави, однак з другого боку давала змогу українській автономії певний час утримання, що й зумовило її живучість.

Але прихильність до ідеї протекційності неодмінно зумовлювала фатальні наслідки для української держави, що й стало причиною її падіння, хоч і дало змогу проіснувати 116 років (1648–1764), притому саме у формі протекційної автономії з більшим чи меншим ступенем підданства.

Складність позиції України була ще в тому, що вона жила, оточена державами – хижаками (Польща, Росія, Туреччина з Кримом).

Україна випробувала всі можливості та варіанти союзів та протекцій (з Польщею, Туреччиною, Кримом, Швецією, Молдавією, Росією, навіть калмиками та донськими козаками), але не змогла втриматися при жодній із них; найдовше протрималась під Польщею та Росією і ними-таки й була задавлена. Отже, під польською протекцією Україна проіснувала фактично до 1704 року, тобто 56 років, під Росією – 337 років (1654–1991).

З 1991 року історія повторюється. Ми знову не стільки самостійні, скільки шукаємо собі покровителів. То на Сході, та на Заході.

Менталітет vs національна ідея

Як і в далекому і недалекому минулому, в наш час владу в Україні захопила лихварсько-гендлярська політична еліта, яка дивиться, де б урвати. Депутатство – як форма бізнесу, так і загалом влада – як форма бізнесу.

Парламент, аналогічний нашому, уже був у Франції. У нього плювали французи, а депутатів називали злодіями. І тоді один із них, який не втратив порядності, сказав: в основу нашої діяльності покладено гроші. І ми ніколи не виберемося з того становища, в якому перебуває Франція, доки ми не почнемо говорити правду, не почнемо працювати на розбудову країни.

Чи є у нас майбутнє?

Де нам взяти таких патріотів своєї держави, нації, народу. Чи є у нас майбутнє?

Ось деякі ментальні риси українців, які не дають можливості створити справжню національну ідею.

Роз’єднаність – ментальна риса українства. Дехто вважає, що чуття єдності у українців немає, є щось протилежне. А саме те, що успіх іншого – сусіда, товариша, знайомого – не сповнює українців радістю, що наш земляк до чогось доходить, але радше заздрістю, і звідти бажання знецінити чуже досягнення, звідти критиканство, яке доходить до нешляхетного стягнення вниз, «зрівнялівки» на найнижчого.

Поєднання індивідуалізму з ідеєю рівності та неприпустимості насильства влади – чи не найстійкіший компонент українського «я», а отже, і національного характеру впродовж усієї трагічної історії України.

Чому бездержавність українців була такою тривалою? Найважливішою причиною була розшматованість України, тривалий стан розподілу її території між різними колоніальними господарями. Розшматування України Польщею та Росією мало найбільш трагічні наслідки для української державності.

Перебування українців водночас під владою різних чужинців створило щонайменше два дуже відмінних менталітети одного й того самого народу.

Дві психіки, створені у західних і східних українців під впливом перебування впродовж сторіч під різними чужинськими окупаціями.

Більшість ментальних рис породжувалася досить тривалою в історичному вимірі бездержавністю українства. Отже, територіальна розірваність України, її колоніальна залежність, духовна розірваність українського народу та зумовлена цими чинниками несуверенність політичного мислення багатьох його навіть видатних представників призвели до суттєвої деформації уявлень про українську державність.

Слабка здатність до самоорганізації і самодисципліни. Вади самоорганізації проявляються, приміром, у функціонуванні інституту місцевого самоврядування. Стан справ на місцевому рівні залежить не від ініціативи жителів, а головним чином від того, наскільки тій або іншій громаді, особливо сільській, повезло (саме повезло) з головою, і від ситуативного перетину її потреб з «інтересами спонсорів».

Здатність до самодисципліни перевіряється дотриманням законів. Закони у нас порушують переважна більшість населення. Представники так званої політичної еліти, які в теорії, здається, поклали б голови за законність і правопорядок, на практиці, як тільки закон суперечить їх інтересам, готові на нього плюнути і починають показово доводити, що він не той, який слід було б поважати.

Переважає соціальна апатія і байдужість населення. Подивимося на наше нецивілізоване відношення до власної природи (усі навкруги перетворили на суцільний смітник), лицемірство у відносинах між людьми, людьми і державою, прихожанами і церквою, вороже сприйняття масами класових відмінностей в ідеально побудованому олігархічному суспільстві, абсолютна байдужість переважної більшості до свого здоров’я.

А давайте подивимося на меркантильну поведінку наших мітингуючих, де учасники будь-якого політичного протесту неодмінно скандалять один з одним. Самопроголошена політична «еліта» рік за роком розтрачувала кредит, отриманий в рахунок запасів доброї волі народу.

Але запас цей обмежений, і вже в недалекому майбутньому стане ясно, чи призначено Україні вижити як державі.

Виктор ЗОСИМОВ