Що не так з кадрами в Україні

«Кадри вирішують все» — цей перевірений віками постулат актуальний і для сучасної України. Правляча «помаранчева» еліта за рівнем освіти, професійної підготовки і політичної культури запам'яталася переважно своєю метушнею, галасом, жадібністю до власного збагачення, здібністю формувати навколо себе і держави не друзів, а лише недругів.

А які здобутки України після т. зв. «революції гідності»? За роки каденції минулої влади країна втратила 18,6% ВВП, комунальні тарифи зросли в 6,5 раза, ціна на газ — майже в 11 разів, на основні продукти харчування — від 250 до 300%! Сьогодні середня зарплата в Україні становить 382 євро, а в Чехії та Польщі відповідно 1680 та 1140 євро.

Погіршилися не тільки соціально-економічні показники, а й стан законності та правопорядку. За даними Європейського суду з прав людини, частка українців, які звернулися до цього суду, не одержавши правової допомоги від вітчизняної феміди, продовжувала зростати: в 2012 р. вона складала 8,5%, в 2013-му — 13,3%, в 2014-му — 19,5%, в 2015-му — 21,4%, в 2016 р. — 24,4%. Тобто кожне четверте звернення в цей суд — від українців, хоча юрисдикція суду поширюється на громадян 28 країн! Це абсолютно суперечить заявам влади, що в Україні утверджуються європейські зразки демократії.

Чому так сталося? Навіть у радянські часи Україна за своїм економічним потенціалом далеко випереджала своїх побратимів за соціалістичним табором. Головна причина нинішнього стану країни — якість кадрів, їхня некомпетентність і корумпованість.

Відомий художник Дар'я Марченко з приводу небувалого збагачення екс-президента пише: «Якби він віддав перевагу місцю в історії, а не гаманцю, це була б геніальна людина для України, але він вибрав гаманець». Багатіло і його оточення: 15 топ-менеджерів «Нафтогазу» у 2018 р. одержали 680 млн. грн. зарплати, або по 42 млн. кожен. Однак знайти якісь здобутки у діяльності керівників «Нафтогазу» неможливо: на початку двохтисячних Україна добувала 20 млрд. куб. м газу, а в 2014—2019 рр. — лише 15 млрд. Захмарні зарплати — від 300 до 500 тис. грн. одержують керівники державних підприємств «Укрзалізниці», «Укрпошти» та ін. Таким «менеджерам» не потрібні корінні реформи. В хаосі легше вирішувати свої особисті справи.

Для порівняння: у президента Франції зарплата в сім разів більша, ніж середня по країні, і у вісім разів більша мінімальної. У прем'єр-міністра Британії місячна зарплата близько 13 тис. фунтів стерлінгів, а середня зарплата по країні 2288, тобто зарплата прем'єра всього у шість разів більша середньої. В Україні це співвідношення — 500 разів! Справа не тільки в захмарних зарплатах, а й у тому, що влада жодним чином не реагує на це.

Ще 3 тис. років до н. е. єгипетський фараон Тутмос ІІІ, наставляючи свого першого візира, писав: «Пам'ятай, що чиновник твого рангу живе в очах всіх людей. Вітер і вода розказують про все, що ти робиш, і нічого не залишиться у тьмі. Єдиний для чиновника такого рівня вихід — суворо дотримуватися букви закону і робити так, як там написано». Хоча минуло 5 тис. років, ця настанова така ж актуальна для сучасної України, як тоді для Єгипту.

На жаль, в сучасній Україні саме корумпованість і непрофесіоналізм керівних кадрів стали причиною всіх негараздів. Це при тому, що економічний потенціал України (за визначенням експертів Всесвітнього банку) значно вищий, ніж у країнах Східної Європи. Україна має найбільші запаси родючих земель, вигідне географічне положення, але всі ці переваги перекреслюються безсистемною державною політикою і некваліфікованим управлінням, подвійними стандартами поведінки правлячої еліти.

Фактично зірвані зусилля демократів щодо демонтажу олігархічної системи, заблоковані реальна судова реформа, активні заходи боротьби з корупцією, гальмуються економічні реформи. Як зазначає Євген Головаха,«сучасна політична еліта України є «неосословієм», яке складається з олігархів і політиків, головною рисою яких є життя поза законом, а його метою — збагачення із застосуванням владних повноважень. Цей політизований олігархічний конгломерат значно відірвався від суспільства, ігнорує його інтереси, веде себе цинічно й аморально, девальвуючи правові, демократичні й соціальні цінності, кулуарно приймає рішення, які значно погіршують життя людей, зменшують їхні статки».

На цей процес негативно вплинула масова еміграція співвітчизників. Шведський депутат Харс Енсен зазначає: «Коли з країни виїжджають вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, їде цвіт народу — інтелігенція, то потім в такій країні правителями стають бізнесмени, політиками — плебеї і пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту — базарні спекулянти, спортсмени...»

Прикладів, коли кадри вирішують все, у світі багато. Сінгапур, як відомо, почав з того, що рішуче протидіяв корупції. Відомі слова екс-прем'єр міністра Лі Куан Ю: «Хочете побороти корупцію? Почніть з того, що посадите трьох своїх друзів. Ви точно знаєте, за що, і вони також знають, за що». З початку реформ у цій країні були позбавлені волі за корупцію сотні, навіть тисячі чиновників. У цій обоймі були не тільки друзі прем'єр-міністра, а й родичі. Паралельно були створені чіткі правила гри, зрозумілі закони і комфортні умови для бізнесу. Розвиток Сінгапуру був обумовлений і розвитком технологій, кваліфікованими кадрами у кожній сфері життєдіяльності суспільства, створенням високотехнологічних компаній. Успіху також сприяли реальний захист прав власності, жорстка боротьба з рейдерством, створення вільних економічних зон і багато іншого. Сьогодні Сінгапур — одна з найбільш розвинених країн світу.

В Україні в результаті парламентських і президентських виборів також розпочався процес оновлення кадрів. Безумовно, в такому поспіху дібрати кваліфіковані кадри досить складно, оскільки ніхто не очікував провальної поразки «помаранчевої» команди, отже, помилки у доборі кадрів, скандали були неминучі. Сьогодні головне завдання — виправити ці помилки, суспільство зрозуміє таку потребу, навіть шляхом нових виборів. Суспільству необхідні не лише нові обличчя, а й високоосвічені й високоморальні кадри, які зможуть поєднати два начала успішної роботи: молодість і практичний досвід. У багатьох розвинених країнах (Франції, Австрії, Канаді) до влади прийшли саме такі політики. В країнах Північної Європи все більше міністерських портфелів одержують молоді політики, перш за все жінки.

Чи є історія без історичних постатей

Що стосується української влади, то непрофесіоналізм, некомпетентність, вузькість поглядів, нерозуміння шляху розвитку держави, зацикленість на особистих інтересах вражають. Чим тільки не займалася минула влада, тільки не тим, що потрібно суспільству. Чи треба було, наприклад, розв'язувати таку масштабну війну з радянським минулим — з її пам'ятниками, назвами міст, вулиць, площ, з орденами, стрічками та іншими атрибутами радянської епохи?!

Правління китайського лідера Мао Цзедуна, наприклад, обійшлося країні від 50 до 70 млн. людських жертв. Тому — за логікою українських націонал-радикалів — китайці не повинні були його і згадувати. Але сучасні китайські політики як мудрі люди не викреслили його з історії країни, навпаки — продовжують шанувати його пам'ять за внесок у формування нового Китаю, за позбавлення країни від вікової напівколоніальної залежності, за здійснений ним старт щодо перетворення Китаю в сучасну могутню державу.

А в скільки мільйонів людських жертв обійшлися французам якобінський терор і наполеонівські війни? Проте Франція відзначає 14 липня як національне свято, «Марсельєза» стала гімном країни, хоча ця дата — початок національної трагедії. Французи продовжують пишатися Наполеоном як великим державним і військовим діячем, хоча принесені ним жертви були невиправдані. Шанують вони його тому, що це історична постать, без неї немає і самої історії. До таких постатей, як і до подій, не можна підходити з позицій сьогоднішнього дня — вони належать своєму часові.

Якось французького посадовця запитали, як він оцінює політичне життя в Україні, на що одержали таку відповідь: «У нас, у Франції, на відміну від України, політичне життя багатоманітне: зліва — лають комуністи, справа — радикали, а державний віз тягнуть нормальні люди — центристи. Ліві і праві необхідні, щоб центристи йшли прямо, не звертали із заявленого шляху, за який проголосували виборці».

Ідеологія агресивної меншості

В Україні все навпаки — лівий рух взагалі заборонений, та й важко розібрати, яку ідеологію сповідує та чи інша партія. На зміну ліквідованої комуністичної ідеології не прийшла ніяка інша, цей вакуум заповнили вседозволеність, анархія і насилля, що й стало підґрунтям беззаконності.

В результаті посилюється максимальна радикалізація суспільства. Країна поділена на своїх і чужих. Чужі — переважно ті, хто не згоден з правлінням за лекалами радикал-націоналістів. Панує ідеологія агресивної меншості.

Переслідуються всі, хто має інші погляди. Між тим для суспільства немає більш важливого на сьогодні завдання, ніж об'єднання країни, її зшивання. Наростання ворожнечі між різними її частинами збільшує прірву між ними. Цьому особливо сприяли непродумані рішення влади щодо мови та одержання томосу. Приблизно так організовувалися важливі для суспільства рішення. Особливо гостро стоїть питання щодо державної мови. Саме ця проблема стала основним підґрунтям подій у Криму та на сході України.

У перші роки незалежності, у часи каденції президентів Л. Кравчука і Л. Кучми, завдячуючи їхній політичній толерантності й культурі, поступово почали стиратися відмінності між Західною та Східною Україною, з'явився інтерес до способу життя і повага одне до одного.

Але наступні «помаранчеві» команди не підтримали цей процес, організували наступ лише одного сегмента пануючої нації — її мови, що сприяло не об'єднанню, а посиленню сепаратизму. Вони не врахували головного: Україна — молода держава, а процес формування єдиної нації проходить складні етапи та потребує часу. Йому може сприяти лише розвиток національної культури, освіти, правосвідомості, зростання добробуту народу.

Рішення таких складних проблем залежить від якості кадрів. Людство у своєму розвитку завжди спиралося на особистості — спочатку на пророків, відомих мислителів, а потім на моральні авторитети. Так завжди було і буде. На цих засадах розвивалися цілі цивілізації. Так і сьогодні: китаєць Ден Сяопін, сінгапурець Лі Куан Ю, чех Вацлав Гавел, француз Шарль де Голль, англійці Уїнстон Черчилль та Маргарет Тетчер, американець Франклін Рузвельт і багато інших видатних постатей сучасності стали прикладом для наступних поколінь. Великий англійський вчений Ісаак Ньютон якось підмітив: «Я бачив далі тому, що спирався на плечі гігантів».Такі постаті є і серед талановитого українського народу, але реалізуватися їм в таких умовах доволі складно.

Не нові обличчя, а професіонали

В Україні з кадрами (й у вищому ешелоні влади) відбувається щось неладне, про що свідчить безперервний процес їх зміни та тасування. Кравчук перебував на посаді всього половину передбаченого Конституцією терміну. Кучма свою діяльність закінчив в період майдану. Ющенко прийшов до влади шляхом не передбаченого Конституцією третього туру і закінчив свою діяльність з 5% підтримки електорату. Четвертий президент, Янукович, просто утік з країни. Повне фіаско зазнав і Порошенко.

Подібні процеси і в інших ешелонах влади. Тільки на посаді генпрокурора за 27 років незалежності змінилося 17 осіб, у т. ч. чотири — після «революції гідності»! Практично з кожною зміною вищої влади по всій вертикалі змінювався увесь управлінський склад апарату, а це сотні, тисячі держслужбовців. На важливі державні посади призначалися навіть не однодумці, а просто свої люди — куми, родичі, бізнес-партнери, а то й просто ті, хто гучніше інших кричав «геть».

Перемога Володимира Зеленського — це перший крок на складному шляху оновлення кадрів. Суспільству потрібні не лише нові обличчя, а досвідчені професіонали. Без поєднання цих двох начал у формуванні державного апарату в країні навряд чи можливі якісні зміни.

У розвинених країнах давно відпрацьовані механізми добору і підготовки керівних кадрів. Насамперед це чесні вибори через систему праймеріз. Саме так кожна партія відбирає найдостойніших кандидатів на майбутні загальнодержавні або місцеві вибори. У США, як відомо, обирають не тільки президента, конгресмена, а й губернатора, генпрокурора штату, окружного прокурора, суддю і навіть шерифа. Кандидати добре пам'ятають, що через чотири роки їм потрібно буде знову переобиратися, тому кожен з них береже свою честь, старається служити виборцям вірою і правдою. Крім того, більше 5 тис. держслужбовців вищого рівня проходять подвійний контроль — спочатку в адміністрації президента, а потім через процедуру затвердження сенатом.

Важливим елементом формування керівних кадрів є їхня висока освітня та професійна підготовка. Президент США Клінтон,наприклад, одержав ступінь бакалавра за спеціальністю міжнародні відносини в університеті, потім кілька років навчався в університетах Британії. Повернувшись на батьківщину, продовжив навчання на юридичному факультеті Йельського університету. Досвіду практичної роботи набував спочатку на постах прокурора, а потім губернатора штату. Президент Обама також одержав вищу освіту у двох провідних університетах США, підготував кілька монографічних досліджень у сфері управління. Практичний досвід набув як сенатор конгресу США.

Подібний шлях підготовки проходять не тільки найвищі посадові особи. У цій країні політична й економічна еліта навчається в найпрестижніших університетах, таких як Гарвардський, при якому діє школа ім. Кеннеді для підготовки кадрів вищого ешелону. Серед випускників цієї кузні керівних кадрів — 75 нобелівських лауреатів, 32 глави різних держав, 54 мільярдери.

Те саме можна сказати про підготовку управлінської еліти у Франції. З часів де Голля діє Національна школа адміністрації. Слухачів до неї відбирають серед випускників найкращих університетів країни. Конкурс дуже жорсткий: у 2015 р. серед поданих заяв було задоволено лише 7%. На сьогодні серед випускників цієї школи четверо стали президентами країни, сім — прем'єр-міністрами, десятки — міністрами, сотні — префектами провінцій та відповідальними працівниками центрального апарату.

Можна навести багато інших прикладів, але й цих достатньо, щоб зрозуміти, що в розвинених країнах отримати високу посаду по блату, по-сімейному або через корупцію апріорі неможливо. Для цього необхідно багато інших складових —насамперед, високий інтелектуальний рівень та професійна підготовка. З цього приводу слушною є думка Рейгана. На запитання кореспондента, як він приймає рішення у складних ситуаціях, він відповів: «Спочатку я раджусь зі своїми друзями, потім — з офіційними помічниками та радниками, особисто вивчаю громадську думку і лише після цього приймаю остаточне рішення». А на додаткове запитання, чому він не бере в адміністрацію друзів, відповів: «Я не змішую особисті і державні інтереси».

В розвинених країнах особливе значення надається добору і навчанню кадрів нижньої та середньої ланок управління. Ці ланки, як фундамент держави, формуються за іншими критеріями: головне не партійність, а професіоналізм, освіта, компетентність, чесність.Ці кадри управління не змінюються з перемогою тієї чи іншої політичної сили, а продовжують працювати. В Італії, наприклад, за повоєнні роки змінилося 70 урядів. Можна собі уявити, що сталося б з країною, якби з кожною зміною центральної влади змінювалися б і середня та нижня ланки управління! Саме тому Італія за рівнем розвитку входить в десятку найрозвиненіших країн світу.

Величезні зміни, що відбулися за три останні десятиріччя в Китаї, — це також результат кадрової політики. Китай зробив величезний крок від відсталої аграрної держави до країни передових технологій, науки, культури. За обсягом промислового виробництва Китай посідає перше місце у світі. Його частка у світовому ВВП становить майже 25%. Процес економічного становлення Китаю розпочав китайський реформатор Ден Сяопін, а наступні лідери країни зробили кожен свій внесок в подальший її розвиток. Для такого поступу було задіяно багато різних механізмів: організаційних, освітніх, політичних, економічних, культурних та виховних. Особливо наполегливо проводилася робота з професійної підготовки кадрів, очищення державного апарату від корупції.

Які висновки можна зробити з викладеного? Перший та головний полягає в тому, що в українському суспільстві з'явився колосальний запит не тільки на нові кадри, а й на їхню якість: високоосвічених, професійних і чесних управлінців з певним досвідом управління. 70% українців вважають, що тільки нові обличчя, нова якість кадрів змінять ситуацію в Україні.

Другий, не менш важливий висновок в тому, що пересічний українець і суспільство нарешті дозріли та винесли суворий вирок не тільки екс-президентові, а й системі в цілому. Це підтвердили як президентські, так і парламентські вибори. В українському суспільстві з'явилася надія, що з приходом до влади нових політиків — молодих, амбітних, а головне, чесних — життя простих українців зміниться на краще. Але нинішній владі все це потрібно довести.

Щоб вирішити ці проблеми, є ще одна умова подальшого розвитку країни — поставити надійний заслін радикалізму і вседозволеності. За це проголосували 73% виборців.

Судячи з парламентських виборів у Британії, проблему вирішила мовчазна більшість виборців. Якби результати цих виборів відповідали маніфестаціям і протестам, що цілодобово проходили у столиці країни, то Б. Джонсон та його Консервативна партія повинні були програти вибори з тріском. А насправді, консерватори за рахунок саме цієї «мовчазної» більшості отримали колосальну перемогу — здобули 365 парламентських місць із 650!

Для всього цього, у т. ч. і для закінчення війни на сході України, потрібна неабияка політична воля керівництва держави.

Що таке тверда політична воля, у 2016 р. продемонстрував екс-президент Колумбії Х. Кальдерон, який отримав Нобелівську премію миру за припинення в країні громадянської війни, що тривала 50 років. Щоб закінчити з цим братовбивством, він пішов на непопулярні заходи, які далеко не всім сподобалися, а саме: гарантував безпеку повстанцям, надав їм квоту в парламенті. Президент виходив з того, що у будь-якій ситуації обов'язково є вихід, і досяг успіху.

В історії є багато прикладів, коли лідери різних країн брали на себе відповідальність у вирішенні найскладніших конфліктів. Так, екс-лідери Ізраїлю та Палестини навіть отримали Нобелівські премії за досягнення згоди в припиненні бойових дій. Завдяки перемовинам була закінчена громадянська війна в Югославії. Заради вирішення складного конфлікту планетарного масштабу американський президент Д. Трамп пішов на перемовини з лідером Північної Кореї. В результаті чого миротворчий процес був зрушений з мертвої точки.

Тому переговорному процесу сьогодні немає іншої альтернативи.

Євген Невмержицький,
Дмитро Хохич

Автоперевод:

«Кадры решают все» — этот проверенный веками постулат актуален и для современной Украины. Правящая «оранжевая» элита по уровню образования, профессиональной подготовки и политической культуры запомнилась преимущественно своей суетой, шумом, жадностью к собственному обогащению, способностью формировать вокруг себя и государства не друзей, а только недругов.

А какие достижения Украины после т. н. "Революции Достоинства" « За годы каденции прошлой власти страна потеряла 18,6% ВВП, коммунальные тарифы выросли в 6,5 раза, цена на газ — почти в 11 раз, на основные продукты питания — от 250 до 300%! Сегодня средняя зарплата в Украине составляет 382 евро, а в Чехии и Польше соответственно 1680 и 1140 евро.

Ухудшились не только социально-экономические показатели, но и состояние законности и правопорядка. По данным Европейского суда по правам человека, доля украинцев, которые обратились в этот суд, не получив правовой помощи от отечественной фемиды, продолжала расти: в 2012 г. она составляла 8,5%, в 2013-м — 13,3%, в 2014-м — 19,5%, в 2015-м — 21,4%, в 2016 г. — 24,4%. То есть каждое четвертое обращение в этот суд — от украинцев, хотя юрисдикция суда распространяется на граждан 28 стран! Это совершенно противоречит заявлениям власти, что в Украине утверждаются европейские образцы демократии.

Почему так случилось? Даже в советские времена Украина по своему экономическому потенциалу далеко опережала своих собратьев по социалистическим лагерем. Главная причина нынешнего состояния страны — качество кадров, их некомпетентность и коррумпированность.

Известный художник Дарья Марченко по поводу небывалого обогащения экс-президента пишет: «Если бы он предпочел месту в истории, а не кошельку, это была бы гениальная человек для Украины, но он выбрал кошелек». Богатела и его окружения: 15 топ-менеджеров «Нафтогаза» в 2018 г. получили 680 млн. грн. зарплаты, или по 42 млн. любой. Однако найти какие-то достижения в деятельности руководителей «Нафтогаза» невозможно: в начале двухтысячных Украина добывала 20 млрд. куб. м газа, а в 2014-2019 гг. — лишь 15 млрд. Заоблачные зарплаты — от 300 до 500 тыс. грн. получают руководители государственных предприятий «Укрзализныци», «Укрпочты» и др. Таким «менеджерам» не нужны коренные реформы. В хаосе легче решать свои личные дела.

Для сравнения: у президента Франции зарплата в семь раз больше, чем средняя по стране, и в восемь раз больше минимальной. У премьер-министра Британии месячная зарплата около 13 тыс. фунтов стерлингов, а средняя зарплата по стране 2288, то есть зарплата премьера всего в шесть раз больше средней. В Украине это соотношение — 500 раз! Дело не только в заоблачных зарплатах, а и в том, что власть никоим образом не реагирует на это.

Еще 3 тыс. лет до н. е. египетский фараон Тутмос III, наставляя своего первого визиря, писал: «Помни, что чиновник твоего ранга живет в глазах всех людей. Ветер и вода рассказывают обо всем, что ты делаешь, и ничего не останется во тьме. Единый для чиновника такого уровня выход — строго следовать букве закона и делать так, как там написано». Хотя прошло 5 тыс. лет, это руководство так же актуально для современной Украины, как тогда для Египта.

К сожалению, в современной Украине именно коррумпированность и непрофессионализм руководящих кадров стали причиной всех проблем. Это при том, что экономический потенциал Украины (по определению экспертов Всемирного банка) значительно выше, чем в странах Восточной Европы. Украина имеет крупнейшие запасы плодородных земель, выгодное географическое положение, но все эти преимущества перечеркиваются бессистемной государственной политикой и неквалифицированным управлением, двойными стандартами поведения правящей элиты.

Фактически сорваны усилия демократов по демонтажу олигархической системы, заблокированы реальная судебная реформа, активные меры борьбы с коррупцией, тормозятся экономические реформы. Как отмечает Евгений Головаха, «современная политическая элита Украины является «неосословієм», которое состоит из олигархов и политиков, главной чертой которых является жизнь вне закона, а его целью — обогащения с применением властных полномочий. Этот политизированный олигархический конгломерат значительно оторвался от общества, игнорирует его интересы, ведет себя цинично и аморально, девальвируя правовые, демократические и социальные ценности, кулуарно принимают решения, которые значительно ухудшают жизнь людей, уменьшают их состояния».

На этот процесс негативно повлияла массовая эмиграция соотечественников. Шведский депутат Харс Енсен отмечает: «Когда из страны уезжают ученые, инженеры, врачи и другие представители умственного труда, уезжает цвет народа — интеллигенция, то потом в такой стране правителями становятся бизнесмены, политиками — плебеи и проходимцы с улицы, а депутатами парламента — базарные спекулянты, спортсмены...»

Примеров, когда кадры решают все, в мире много. Сингапур, как известно, начал с того, что решительно противодействовал коррупции. Известные слова экс-премьер министра Ли Куан Ю: «Хотите побороть коррупцию? Начните с того, что посадите трех своих друзей. Вы точно знаете, за что, и они знают, за что». С начала реформ в этой стране были лишены свободы за коррупцию сотни, даже тысячи чиновников. В этой обойме были не только друзья премьер-министра, но и родственники. Параллельно были созданы четкие правила игры, понятные законы и комфортные условия для бизнеса. Развитие Сингапура был обусловлен и развитием технологий, квалифицированными кадрами в каждой сфере жизнедеятельности общества, созданием высокотехнологичных компаний. Успеху также способствовали реальная защита прав собственности, борьба с рейдерством, создание свободных экономических зон и многое другое. Сегодня Сингапур — одна из самых развитых стран мира.

В Украине в результате парламентских и президентских выборов также начался процесс обновления кадров. Безусловно, в такой спешке подобрать квалифицированные кадры достаточно сложно, поскольку никто не ожидал провального поражения "оранжевой" команды, следовательно, ошибки в отборе кадров, скандалы были неизбежны. Сегодня главная задача — исправить эти ошибки, общество поймет такую потребность, даже путем новых выборов. Обществу необходимы не только новые лица, но и высокообразованные и высоконравственные кадры, которые смогут совместить два начала успешной работы: молодость и практический опыт. Во многих развитых странах (Франции, Австрии, Канаде) к власти пришли именно такие политики. В странах Северной Европы все больше министерских портфелей получают молодые политики, прежде всего женщины.

Есть история без исторических фигур
Что касается украинской власти, то непрофессионализм, некомпетентность, узость взглядов, непонимание пути развития государства, зацикленность на личных интересах впечатляют. Чем только не занималась прошлая власть, только не тем, что нужно обществу. Надо было, например, решить такую масштабную войну с советским прошлым — с ее памятниками, названиями городов, улиц, площадей, с орденами, лентами и другими атрибутами советской эпохи?!

Правления китайского лидера Мао Цзэдуна, например, обошлось стране от 50 до 70 млн. человеческих жертв. Поэтому — по логике украинских национал-радикалов — китайцы не должны были его и вспоминать. Но современные китайские политики как мудрые люди не вычеркнули его из истории страны, наоборот — продолжают чтить его память за вклад в формирование нового Китая, за избавление страны от возрастной полуколониальной зависимости, за совершенный им старт по превращению Китая в современное мощное государство.

А во сколько миллионов человеческих жертв обошлись французам якобинский террор и наполеоновские войны? Однако Франция отмечает 14 июля как национальный праздник, «Марсельеза» стала гимном страны, хотя эта дата — начало национальной трагедии. Французы продолжают гордиться Наполеоном как великим государственным и военным деятелем, хотя принесенные им жертвы были неоправданны. Уважают они его потому, что это историческая фигура, без нее нет и самой истории. До таких фигур, как и к событиям, нельзя подходить с позиций сегодняшнего дня — они принадлежат своему времени.

Как-то французского чиновника спросили, как он оценивает политическую жизнь в Украине, на что получили такой ответ: «У нас, во Франции, в отличие от Украины, политическая жизнь многообразна: слева — ругают коммунисты, справа — радикалы, а государственный воз тянут нормальные люди — центристы. Левые и правые необходимы, чтобы центристы шли прямо, не обращали с заявленного пути, за который проголосовали избиратели».

Идеология агрессивного меньшинства
В Украине все наоборот — левое движение вообще запрещен, и трудно разобрать, какую идеологию исповедует та или иная партия. На смену ликвидированной коммунистической идеологии не пришла никакая другая, этот вакуум заполнили вседозволенность, анархия и насилие, что и стало основой беззаконности.

В результате усиливается максимальная радикализация общества. Страна поделена на своих и чужих. Чужие — в основном те, кто не согласен с правлением по лекалам радикал-националистов. Царит идеология агрессивного меньшинства.

Преследуются все, кто имеет другие взгляды. Между тем для общества нет более важной на сегодня задачи, чем объединение страны, ее сшивания. Нарастание вражды между различными ее частями увеличивает пропасть между ними. Этому особенно способствовали непродуманные решения власти относительно языка и получения томоса. Примерно так организовывались важные для общества решения. Особенно остро стоит вопрос относительно государственного языка. Именно эта проблема стала основой событий в Крыму и на востоке Украины.

В первые годы независимости, во времена каденции президентов Л. Кравчука и Л. Кучмы, благодаря их политической толерантности и культуре, постепенно начали стираться различия между Западной и Восточной Украиной, появился интерес к образу жизни и уважение друг к другу.

Но следующие «оранжевые» команды не поддержали этот процесс, организовали наступление лишь одного сегмента господствующей нации — ее языка, что способствовало не объединению, а усилению сепаратизма. Они не учли главного: Украина — молодое государство, а процесс формирования единой нации проходит сложные этапы и требует времени. Ему может способствовать только развитие национальной культуры, образования, правосознания, рост благосостояния народа.

Решение таких сложных проблем зависит от качества кадров. Человечество в своем развитии всегда опиралось на личности — сначала на пророков, известных мыслителей, а затем на моральные авторитеты. Так всегда было и будет. На этих началах развивались целые цивилизации. Так и сегодня: китаец Дэн Сяопин, сингапурец Ли Куан Ю, чех Вацлав Гавел, француз Шарль де Голль, англичане Уинстон Черчилль и Маргарет Тэтчер, американец Франклин Рузвельт и много других выдающихся личностей современности стали примером для следующих поколений. Великий английский ученый Исаак Ньютон как-то заметил: «Я видел дальше потому, что опирался на плечи гигантов». Такие фигуры есть и среди талантливого украинского народа, но реализоваться им в таких условиях достаточно сложно.

Не новые лица, а профессионалы
В Украине с кадрами (и в высшем эшелоне власти) происходит что-то неладное, о чем свидетельствует непрерывный процесс их изменения и тасовки. Кравчук находился на посту всего половину предусмотренного Конституцией срока. Кучма свою деятельность закончил в период майдана. Ющенко пришел к власти путем не предусмотренного Конституцией третьего тура и закончил свою деятельность с 5% поддержки электората. Четвертый президент, Янукович просто сбежал из страны. Полное фиаско потерпел и Порошенко.

Подобные процессы и в других эшелонах власти. Только на должности генпрокурора за 27 лет независимости сменилось 17 человек, в т. ч. четыре — после «революции достоинства»! Практически с каждой сменой высшей власти по всей вертикали менялся весь управленческий состав аппарата, а это сотни, тысячи госслужащих. На важные государственные должности назначались даже не единомышленники, а просто свои люди — кумовья, родственники, бизнес-партнеры, а то и просто те, кто громче других кричал «долой».

Победа Владимира Зеленского — это первый шаг на сложном пути обновления кадров. Обществу нужны не только новые лица, а опытные профессионалы. Без сочетания этих двух начал в формировании государственного аппарата в стране вряд ли возможны качественные изменения.

В развитых странах давно отработаны механизмы отбора и подготовки руководящих кадров. Прежде всего это честные выборы через систему праймериз. Именно так каждая партия отбирает самых достойных кандидатов на предстоящие общегосударственные или местные выборы. В США, как известно, выбирают не только президента, конгрессмена, но и губернатора, генпрокурора штата, окружного прокурора, судью и даже шерифа. Кандидаты хорошо помнят, что через четыре года им нужно будет снова переизбираться, поэтому каждый из них хранит свою честь, старается служить избирателям верой и правдой. Кроме того, более 5 тыс. госслужащих высшего уровня проходят двойной контроль — сначала в администрации президента, а затем через процедуру утверждения сенатом.

Важным элементом формирования руководящих кадров является их высокая образовательная и профессиональная подготовка. Президент США Клинтон, например, получил степень бакалавра по специальности международные отношения в университете, потом несколько лет учился в университетах Британии. Вернувшись на родину, продолжил учебу на юридическом факультете Йельского университета. Опыта практической работы приобретал сначала на постах прокурора, а потом губернатора штата. Президент Обама также получил высшее образование в двух ведущих университетах США, подготовил несколько монографических исследований в сфере управления. Практический опыт приобрел как сенатор конгресса США.

Подобный путь подготовки проходят не только высшие должностные лица. В этой стране политическая и экономическая элита учится в самых престижных университетах, таких как Гарвардский, при котором действует школа им. Кеннеди для подготовки кадров высшего эшелона. Среди выпускников этой кузницы руководящих кадров — 75 нобелевских лауреатов, 32 главы различных государств, 54 миллиардеры.

То же самое можно сказать о подготовке управленческой элиты во Франции. Со времен де Голля действует Национальная школа администрации. Слушателей до нее отбирают среди выпускников лучших университетов страны. Конкурс очень жесткий: в 2015 г. среди поданных заявлений было удовлетворено лишь 7%. На сегодня среди выпускников этой школы четверо стали президентами страны, семь — премьер-министрами, десятки — министрами, сотни — префектами провинций и ответственными работниками центрального аппарата.

Можно привести много других примеров, но и этих достаточно, чтобы понять, что в развитых странах получить высокую должность по блату, по-родственному или за коррупцию априори невозможно. Для этого необходимо много других составляющих —прежде всего, высокий интеллектуальный уровень и профессиональная подготовка. По этому поводу подходящим является мнение Рейгана. На вопрос корреспондента, как он принимает решения в сложных ситуациях, он ответил: «Сначала я советуюсь со своими друзьями, затем — с официальными помощниками и советниками, лично изучаю общественное мнение и только после этого принимаю окончательное решение». А на дополнительный вопрос, почему он не берет в администрацию друзей, ответил: «Я не смешиваю личные и государственные интересы».

В развитых странах особое значение придается подбору и обучению кадров нижнего и среднего звеньев управления. Эти звенья, как фундамент государства, формируются по другим критериям: главное не партийность, а профессионализм, образование, компетентность, честность. Эти кадры управления не меняются с победой той или иной политической силы, а продолжают работать. В Италии, например, за послевоенные годы сменилось 70 правительств. Можно себе представить, что случилось бы со страной, если бы с каждой сменой центральной власти менялись бы и среднее и нижнее звенья управления! Именно поэтому Италия по уровню развития входит в десятку наиболее развитых стран мира.

Огромные изменения, произошедшие за три последних десятилетия в Китае, - это также результат кадровой политики. Китай сделал огромный шаг от отсталого аграрного государства к стране передовых технологий, науки, культуры. По объему промышленного производства Китай занимает первое место в мире. Его доля в мировом ВВП составляет почти 25%. Процесс экономического становления Китая начал китайский реформатор Дэн Сяопин, а последующие лидеры страны сделали каждый свой вклад в дальнейшее ее развитие. Для такого прогресса было задействовано много различных механизмов: организационных, образовательных, политических, экономических, культурных и воспитательных. Особенно настойчиво проводилась работа по профессиональной подготовке кадров, очищение государственного аппарата от коррупции.

Какие выводы можно сделать из вышеизложенного? Первый и главный заключается в том, что в украинском обществе появился колоссальный запрос не только на новые кадры, но и на их качество: высокообразованных, профессиональных и честных управленцев с определенным опытом управления. 70% украинцев считают, что только новые лица, новое качество кадров изменят ситуацию в Украине.

Второй, не менее важный вывод в том, что рядовой украинец и общество наконец созрели и вынесли суровый приговор не только экс-президенту, но и системе в целом. Это подтвердили как президентские, так и парламентские выборы. В украинском обществе появилась надежда, что с приходом к власти новых политиков — молодых, амбициозных, а главное, честных — жизнь простых украинцев изменится к лучшему. Но нынешней власти все это нужно доказать.

Чтобы решить эти проблемы, есть еще одно условие дальнейшего развития страны — поставить надежный заслон радикализму и вседозволенности. За это проголосовали 73% избирателей.

Судя по парламентским выборам в Британии, проблему решила молчаливое большинство избирателей. Если бы результаты этих выборов соответствовали маніфестаціям и протестам, круглосуточно проходили в столице страны, то Бы. Джонсон и его Консервативная партия должны были проиграть выборы с треском. А на самом деле, консерваторы за счет именно этого «молчаливого» большинства получили колоссальную победу — получили 365 парламентских мест из 650!

Для всего этого, в т. ч. и для окончания войны на востоке Украины, нужна недюжинная политическая воля руководства государства.

Что такое твердая политическая воля, в 2016 г. продемонстрировал экс-президент Колумбии х. Кальдерон, получивший Нобелевскую премию мира за прекращение в стране гражданской войны, длившейся 50 лет. Чтобы закончить с этим братоубийством, он пошел на непопулярные меры, которые далеко не всем понравились, а именно: гарантировал безопасность повстанцам, предоставил им квоту в парламенте. Президент исходил из того, что в любой ситуации обязательно есть выход, и достиг успеха.

В истории есть много примеров, когда лидеры разных стран брали на себя ответственность в решении самых сложных конфликтов. Так, экс-лидеры Израиля и Палестины даже получили Нобелевские премии за достижение согласия в прекращении боевых действий. Благодаря подвижкам была закончена гражданская война в Югославии. Ради решения сложного конфликта планетарного масштаба американский президент Д. Трамп пошел на переговоры с лидером Северной Кореи. В результате чего миротворческий процесс был сдвинут с мертвой точки.

Поэтому переговорному процессу сегодня нет другой альтернативы.