Вузы затягивают пояса. И учатся «конвертировать» науку

О том, чем живут сейчас региональные университеты, — узнаем из публикаций изданий Херсонской и Черкасской обл.

Как заработать на молекулярной биологии?

«Українським вишам доведеться затягнути й без того туго затягнуті паски. Раніше їх фінансували, виходячи з кількості студентів, котрі навчаються за державним замовленням. Тепер Міністерство освіти і науки України вивело нову формулу: сума фінансування залежить також від рейтингу альма-матер, оновлення навчальних програм, кількості наукових публікацій у авторитетних світових та національних виданнях, обсягу міжнародних грантів (саме в грошовому вираженні) та замовлень на «госпдоговірні» дослідження. Наслідки не забарилися: відповідно до формули, чимало регіональних вузів грошей недоотримають. Бо цілком прогнозовано посіли у рейтингу аж ніяк не лідируючі позиції», — пишет журналист Сергей Яновский в херсонской газете «Новий день».

В своей публикации автор анализирует, как нововведения отразятся на жизнедеятельности ведущего вуза региона.

«В Херсонському державному університеті навіть скликали учену раду, аби вирішити — як жити в умовах «нової освітньої реальності». Адже за вже згаданою формулою від Міносвіти, ХДУ втрачає близько трьох мільйонів гривень держбюджетного фінансування. І це ще не все: у нього чомусь не заклали кошти, необхідні для індексації зарплат працівників, яка відбулася з 1 січня. Відповідно, університет втратив загалом 9,6 мільйонів гривень. А це мінус півтора місячних фонди заробітної плати! Себто десь у листопаді гроші можуть закінчитися, і як тоді розраховуватися з працівниками, оплачувати податки й «комуналку» — невідомо.

Звісно, найпростішим виходом було б провести скорочення, аби зекономити на видатках. Але протягом минулих років вже наскорочувалися — далі просто нікуди. Тож члени вченої ради погодилися, що зекономити треба не на звільненнях «живих людей», а на надбавках, доплатах і матеріальній допомозі. Тим часом «масштабувати» нову формулу оцінки якості роботи відповідно до нової формули, визначаючи матеріальну віддачу від кожного. І залежно від неї визначати й винагороду.

Рухатися є куди, зазначив проректор ХДУ Сергій Омельчук. Адже десятки науково-педагогічних працівників вишу сьогодні «пливуть за течією». На їх рахунку впродовж минулого року немає жодної опублікованої наукової роботи — монографії чи статті. «Вони просто транслюють знання, а не продукують власні», — образно висловився Сергій Аркадійович. Натомість деякі колеги цих аутсайдерів (часом навіть аспіранти) можуть похвалитися кількома оприлюдненими розвідками на рік. Відповідно, їх і будуть надалі персонально заохочувати гривнею. А не ділити здобутки однієї кафедри на всіх інших порівну, як було раніше.

«Університетська комісія розробить власну систему рейтингування. Вона запрацює вже з лютого, а від рейтингу залежатиме і оплата праці», — конкретизував ректор ХДУ, професор Олександр Співаковський.

Звичайно, у найбільшого вишу Херсонщини є свої здобутки. Взяти хоча б лабораторію молекулярної біології на факультеті біології, географії та екології. В унікальне обладнання для фундаментальних та прикладних досліджень вклали 375,3 тисячі гривень. Зате з його використанням вже виконали госпдоговірне замовлення на 210 тис. грн., у перспективі ще одне — на 200 тис. грн. У науковій бібліотеці ХДУ також взялися надавати платні інформаційні послуги, запрошують усіх бажаючих для проведення конференцій, симпозіумів тощо. Тож мають обнадійливий результат: лише минулого року заробили 27 тис. грн.

Можливості для «конвертації» знань і досвіду у матеріальну віддачу є і на інших факультетах. Треба тільки навчитися їх використовувати, пам'ятаючи, що «під лежачий камінь вода не тече».

«Вибрав фізику, бо любив її з дитинства»

Юрий Стригун в газете «Вечірні Черкаси» рассказывает о 82-летнем педагоге и конструкторе Якове Тарнавском, который работает в Черкасском национальном университете им. Богдана Хмельницкого.

После десяти лет жизни в Германии Яков Тарнавский вернулся в родной Черкасский университет

«Мені хоч і 82 роки, але я й досі працюю лаборантом технічного моделювання, — каже Яків Йосипович. — Приходжу на роботу о 6.30. Роблю прилади, майструю. З роботи йду о 16.45. Поки, слава Богу, мене не виганяють», — усміхається.

Лише за останні три роки Яків Тарнавський спільно зі своїми студентами-старшокурсниками створив 37 пристроїв для вивчення фізики та став ініціатором відкриття лабораторії приладів експериментальної фізики. Тут є «Трубка Рубенка», з допомогою якої показують, як змінюється звукова хвиля. А за допомогою трансформатора демонструють явище електомагнітної індукції. Є прилади з механіки, молекулярної фізики, є для вивчення електрики та магнетизму. Частина пристроїв виготовлена за прикладами з інтернету, частина — за кресленнями студентів. Нині їх використовують у навчанні.

«Народився в Черкасах у 1937 році, — росказує про себе Яків Йосипович. — Нас у батьків було троє — донька й два сини. У 1941-му із наближенням німців евакуювалися аж у Кіровську обл. Росії. Жили на фермі в якомусь колгоспі. Голодували. Їли російський національний овоч — ріпу. Батька забрали на війну, де його контузило. До кінця життя в нього смикалася частина обличчя. Він закінчив війну в Берліні в званні єфрейтора. Згодом повернулися до Черкас. Я пішов у школу. Гарно давалися точні науки — фізика, хімія, математика. Був спортсменом — кандидатом у майстри спорту зі спортивної гімнастики. Після школи тренер відразу забрав мене в Черкаський педінститут на факультет фізичного виховання. Об'їздив на змагання вся Україну. Але сталася важка травма. На тренуванні крутив «сонце» й зірвався. Права рука завернулася, і я впав на неї всією вагою тіла. Рука й досі не згинається в ліктьовому суглобі. Відтоді про гімнастику мені довелося забути. Запропонували перейти на інший факультет. Вибрав фізику, бо любив її з дитинства. Закінчив і пішов працювати старшим лаборантом. Викладач розповідає студентам тему, а я демонструю дослід у них перед очима. Згодом одружився на колишній однокурсниці Любові Русановській. Жінка й зараз біля мене, але дуже хворіє».

За кілька років завідувач кафедри запропонував Тарнавському отримати ще один диплом — вивчитися в Ленінграді (нині Петербург) на кіноінженера-звукотехніка. На той час Тарнавський уже мав двох доньок — у 1962 році народилася Ірина, а в 1965-му — Ольга.

«Отак працював аж до 1999 року. Тоді вийшов на пенсію й поїхав до Німеччини. Старша донька із зятем виїхали туди на постійне місце проживання й кликали бавити внуків. Жили неподалік Ганноверу. Мали трикімнатну квартиру. В Німеччині сподобалася медицина — все продумано, до найменших дрібниць. Місцевій єврейській громаді я виготовив кілька цікавих речей у синагогу. Допомагав облаштовувати бібліотеку, кухню. Робив абсолютно безплатно. На відкриття до нас приїздив головний рабин аж із Берліна. Словом, усе було добре, крім одного — страшенної нудьги. Не було друзів. Мене тягнуло додому. Мріяв повернутися в Україну. У 2009-му не витерпіли й повернулися разом із жінкою. Тодішній ректор університету Анатолій Кузьмінський відразу взяв мене на роботу. Отак я й досі працюю. Ходжу на роботу, бо мені це й досі цікаво. Не можу так просто сидіти вдома — маю щось робити».

Сергей АРУТУНЯН

Автоперевод:

«Украинским вузам придется затянуть и без того туго затянутые пояса. Раньше их финансировали, исходя из количества студентов, обучающихся по государственному заказу. Теперь Министерство образования и науки Украины вывело новую формулу: сумма финансирования зависит также от рейтинга альма-матер, обновление учебных программ, количества научных публикаций в авторитетных мировых и национальных изданиях, объема международных грантов (в денежном выражении) и заказов на «хоздоговорные» исследования. Последствия не замедлили: согласно формуле, немало региональных вузов денег недополучат. Потому вполне прогнозируемо заняли в рейтинге отнюдь не лидирующие позиции», — пишет журналист Сергей Яновский в херсонской газете «Новый день».

В своей публикации автор анализирует, как нововведения отразятся на жизнедеятельности ведущего вуза региона.

«В Херсонском государственном университете даже созвали ученый совет, чтобы решить — как жить в условиях новой образовательной реальности». Ведь по уже упомянутой формуле от Минобразования, ХГУ теряет около трех миллионов гривен госбюджетного финансирования. И это еще не все: у него почему-то не заложили средства, необходимые для индексации зарплат работников, которая состоялась с 1 января. Соответственно, университет потерял всего 9,6 миллионов гривен. А это минус полтора месячных фонда заработной платы! То есть где-то в ноябре деньги могут закончиться, и как тогда рассчитываться с работниками, оплачивать налоги и «коммуналку» — неизвестно.

Конечно, самым простым выходом было бы провести сокращение, чтобы сэкономить на расходах. Но в течение прошлых лет уже наскорочувалися — дальше просто некуда. Поэтому члены ученого совета согласились, что сэкономить надо не на увольнениях «живых людей», а на надбавках, доплатах и материальной помощи. Тем временем «масштабировать» новую формулу оценки качества работы в соответствии с новой формулы, определяя материальную отдачу от каждого. И в зависимости от нее определять и вознаграждение.

Двигаться есть куда, отметил проректор ХГУ Сергей Омельчук. Ведь десятки научно-педагогических работников вуза сегодня «плывут по течению». На их счету в течение прошлого года нет ни одной опубликованной научной работы — монографии или статьи. «Они просто транслируют знания, а не продуцируют собственные», — образно выразился Сергей Аркадьевич. Зато некоторые коллеги этих аутсайдеров (порой даже аспиранты) могут похвастаться несколькими обнародованным данным на год. Соответственно, их и будут в дальнейшем персонально поощрять гривней. А не делить достижения одной кафедры на всех остальных поровну, как было раньше.

«Университетская комиссия разработает собственную систему рейтингования. Она заработает уже с февраля, а от рейтинга будет зависеть и оплата труда», — конкретизировал ректор ХГУ, профессор Александр Спиваковский.

Конечно, у крупнейшего вуза Херсонщины есть свои достижения. Взять хотя бы лабораторию молекулярной биологии на факультете биологии, географии и экологии. В уникальное оборудование для фундаментальных и прикладных исследований вложили 375,3 тысячи гривен. Зато с его использованием уже выполнили госпдоговірне заказ на 210 тыс. грн., в перспективе еще один — на 200 тыс. грн. В научной библиотеке ХГУ также взялись оказывать платные информационные услуги, приглашают всех желающих для проведения конференций, симпозиумов и тому подобное. Поэтому имеют обнадеживающий результат: только в прошлом году заработали 27 тыс. грн.

Возможности для «конвертации» знаний и опыта в материальную отдачу есть и на других факультетах. Надо только научиться их использовать, памятуя, что «под лежачий камень вода не течет».

«Выбрал физику, потому что любил ее с детства»
Юрий Стригун в газете «Вечерние Черкассы» рассказывает о 82-летнем педагоге и конструкторе Яков Тарнавском, который работает в Черкасском национальном университете им. Богдана Хмельницкого.

После десяти лет жизни в Германии Яков Тарнавский вернулся в родной Черкасский университет

«Мне хоть и 82 года, но я до сих пор работаю лаборантом технического моделирования, — говорит Яков Иосифович. — Прихожу на работу в 6.30. Делаю приборы, что-то делаю. С работы иду в 16.45. Пока, слава Богу, меня не выгоняют», — улыбается.

Только за последние три года Яков Тарнавский совместно со своими студентами-старшекурсниками создал 37 устройств для изучения физики и стал инициатором открытия лаборатории приборов экспериментальной физики. Здесь есть «Трубка Рубенка», с помощью которой показывают, как меняется звуковая волна. А с помощью трансформатора демонстрируют явление электомагнитной индукции. Есть приборы по механике, молекулярной физике, для изучения электричества и магнетизма. Часть устройств выполнена по примерам из интернета, часть — по чертежам студентов. Сейчас их используют в учебе.

"Родился в Черкассах в 1937 году, - рассказывает о себе Яков Иосифович. — Нас у родителей было трое — дочь и два сына. В 1941 - м с приближением немцев эвакуировались аж в Кировске обл. России. Жили на ферме в каком-то колхозе. Голодали. Ели русский национальный овощ — репу. Отца забрали на войну, где его контузило. До конца жизни у него дергалась часть лица. Он закончил войну в Берлине в звании ефрейтора. Впоследствии вернулись в Черкассы. Я пошел в школу. Хорошо давались точные науки — физика, химия, математика. Был спортсменом — кандидатом в мастера спорта по спортивной гимнастике. После школы тренер сразу забрал меня в Черкасский пединститут на факультет физического воспитания. Объездил на соревнования вся Украина. Но произошла тяжелая травма. На тренировке крутил «солнце» и сорвался. Правая рука завернулася, и я упал на нее всем весом тела. Рука и до сих пор не сгибается в локтевом суставе. С тех пор о гимнастике мне пришлось забыть. Предложили перейти на другой факультет. Выбрал физику, потому что любил ее с детства. Закончил и пошел работать старшим лаборантом. Преподаватель рассказывает студентам тему, а я демонстрирую опыт у них перед глазами. Впоследствии женился на бывшей однокурснице Любови Русановской. Женщина и сейчас у меня, но очень болеет».

За несколько лет заведующий кафедры предложил Тарнавскому получить еще один диплом — выучиться в Ленинграде (ныне Петербург) на кіноінженера-звукотехника. На то время Тарнавский уже имел двух дочерей — в 1962 году родилась Ирина, а в 1965-м — Ольга.

«Так работал вплоть до 1999 года. Тогда вышел на пенсию и уехал в Германию. Старшая дочь с зятем выехали туда на постоянное место жительства и звали нянчить внуков. Жили неподалеку Ганновера. Имели трехкомнатную квартиру. В Германии понравилась медицина — все продумано, до мелочей. Местной еврейской общине я изготовил несколько интересных вещей в синагогу. Помогал обустраивать библиотеку, кухню. Делал абсолютно бесплатно. На открытие к нам приезжал главный раввин аж из Берлина. Словом, все было хорошо, кроме одного — страшной скуки. Не было друзей. Меня тянуло домой. Мечтал вернуться в Украину. В 2009-м не вытерпели и вернулись вместе с женщиной. Тогдашний ректор университета Анатолий Кузьминский сразу взял меня на работу. Так я до сих пор работаю. Хожу на работу, потому что мне это и до сих пор интересно. Не могу так просто сидеть дома — меня что-то делать».